Легенда про Гуцульщину

 З давніх-давен в наших горах Карпатах жили люди. Гніздились вони в хатинах, побудованих власноруч,звичайно,та зведених біля потоків, де завжди чистенька водичка, та не так сильно дує вітерець. 
Час від часу народу в горах все збільшувалось і збільшувалось. Та не від добра люди тікали, а було це все спричинено явищем плюндрування народу, збоку татарського  "ігва". Гори аж кишіли втікачами. Особливо це стосувалося Чорної гори, як відомо, вона славиться непрохідними пущами-хащами, де важко пройти ворогам; тому й в очах їхніх значення Гори було дійсно чорним. 
Треба сказати, що й понині дана гора називається Чорною горою. 
Кажуть,що серед втікачів були і люди з Києва навіть.Вони були золотарями, різьбярами,
швачками,ткачами, кушнірами майстрами і музикантами. Ніби-то сам князь велів їм втікати зі своїми скарбами і сховатися в гірській місцевості. Тоді ще ліси Карпат були дуже багаті, було з чого майструвати; та й дичини було вдосталь, щоб розумно все вжити для розвитку даних видів мистецтва. 
В той час татарські війська чуже часто нишпорили по гірських селах. Тому люди з гір дуже рідко виходили зі своїх домівок-схованок, бо це було небезпечним. Втікачам приходилося пристосовуватися до тутешніх умов, і залишатися там жити надовго, навіть, на довгі роки. Основним заняттям було скотарство ( тримали вівці, кози, корови, коні), майстри майстрували, і це було основним їхнім багатством. Найважчим було те, що  на висоті в карпатських горах, земля не може вродити хліба на всіх. Тому інколи приходилося спускатися з гір і продавати або обмінювати свої мистецькі вироби. Кожний хазяїн мав із собою коня, на якому їхав сам, та ще два-три коні із своїм добром. Мандрівники йшли гуртом, та мали при собі зброю, бо ніхто не міг їм гарантувати безпечну дорогу.
    Людей, що жили в наших горах біля потоків, називали "горєнами" ( від слова - гори ). Коли там не ставало місця , інші втікачі будувались на вершинах; їх же називали 
"верховинцьими".
  А як люди з гір спускалися по долинах в своїх розкішних одежах, та зі своїми "нацяцькованими" кіньми, це викликало зацікавлення у "подолян" ( людей із низинних районів). Та ще "горєни" грали на сопілках, щоб якнайкраще продати своє добро.
Люди вибігали з хат, що побачити це диво,  яке було для них  справжнім святом. Всі подорожні, навіть жінки, їхали на конях верхи.

 А їх одежа і кінська збруя, була прикрашена блискучими прикрасами, та ще й сопілка грала до танцю.
Одні обмінювали свої вироби на зерно, а запрошували дівчат на танець і співали:
   
    " Гуцаласи, гуцаласи, гуцаласи дівка.
     Вона би си не гуцала, якби не сопілка "

Та коли обмін товаром закінчувався, подорожні від'їздили. А за ними парубки та дівчата викрикували: " Гуцаки! Гуцкани! Гуцани! Гуцули!" . Й співали співанку :
Гуцули

 " Гуп, гуц гуцули на сивій кобилі,                               
Один їде на фостику, а другий на гриві.
Один їде на фостику та й в сопілку грає,
Другий їде та й на гриві й гриву розчесає.
Не той гуцул, не той гуцул, що загуцуливсі,
А той гуцул, а той гуцул, що в горах родивсі "
  
Нам слова "горєни" й "верховинці" не так підходили, як гуцули. Бо Гуцул - це вершник, танцівник і музикант. Тому це слово так і "пристало" до нас. А край наш Гуцульщина називають саме від нього.

Гуцульщина




Гуцульщина (географічне розташування) - Західно-Український рідний край Гуцульського народу, розташований в південно-східній частині мальовничих гір Карпат, займаючи частину БуковиниГаличини та Закарпаття.

Ви можете побачити територію Гуцульщини, якщо подивитесь на карту:

 ( назва кожного зображення на даній сторінці знаходиться під зображенням )

                        Гуцульщина на карті України позначена жовтим кольором

 Південні та північні межі Гуцульщини утворюють перші вищі хребти й різко звужені долини річок. Південна межа проходить вододільними хребтами Ґорґанів, через Свидівець, Гуцульські Альпи і північні схили Чивчинських гір; північна етнографічна межа пролягає лінією Зелена — Делятин — Яблунів — Пістинь — Косів — Кути (Косівський район) — Вижниця, іноді межі Гуцульщини ширять аж до КоломиїНадвірноїСолотвина й Монастирчан; на південному заході гуцули заселяють усю долину Тиси на північ та південь від Рахова; східна межа Гуцульщини — лінія Вижниця — Берегомет — Мигове — Банилів-Підгірний. Кілька гуцульських сіл (село Поляни та його околиці) є і на румунській Мармарощині.

 Територія Гуцульщини в Україні — 6,5 тис. км².











Традиції , звичаї і обряди

Здавна і навіть до теперішнього часу, гуцули змогли зберегти самобутню культуру 
в найдавніших своїх традиційних обрядах та звичаях, серед яких найпоширенішими є святкування релігійних календарних свят, таких як Великдень ( Пасха ), Різдво (народження Ісуса Христа ), Старий Новий рік ( Василія або Василя ) , Водохреща, Миколая Святого, Покрови Пресвятої Богородиці. Іншими найпопулярнішими звичаями гуцулів є  весілля та проводи на полонину. Вже в наш час ( з 1991 року), майже щорічно проводяться Гуцульські фольклорно-етнографічні фестивалі на міжнародному рівні.
                             

                                                 Різдво 7 січня
Різдво 7 січня
    Значне християнське  релігійне свято, яке символізує день народження Ісуса Христа, відкупителя людей від гріха. До нього гуцули ставляться з величезною повагою (як і до інших  релігійних свят) і наперед готуються до його проведення. За давньою традицією, із обжинкового снопа треба було виплести невелике деревце, яке називається Дідухом. Дідух є символом добробуту, багатства, безсмертного предка та оберігателя роду. Дідух - дідівських дух зачинателя та оберігача свого роду.Тоді кожна господиня зранку 6 січня запалювала його і 12 полін а далі готувала дванадцять пісних страв. Свята Вечеря 6 січня починалася звичайно з молитви, бо молитва на Гуцульщині завжди була на першому місці, що говорить про багату гуцульську духовну культуру.
Серед гуцульський різдвяних страв, на першому місці звичайно кутя ( варена пшениця з маком і медом та горіхами). Ціле Гуцульське Різдво супроводжувалося колядками. Рідні та близькі приходили один до одного в гості, раніше на конях із дзвіночками та санях. До різдвяних свят  на Гуцульщині відносяться також Старий Новий рік  14 січня, 19 січня свято Водохреща ( Йордан ); вечеряють гуцули, коли зійде перша зірка на небі.

                                           
                                                             Великдень ( Пасха )
Велике свято для Гуцульського народу. В цей день весь християнський світ відзначає день воскресіння Господа Ісуса Христа із мертвих. Що означає велику перемогу добра над злом. Великодній Піст ( триває 40 днів перед Пасхою, які Ісус провів у пустині  ) є ознакою очищення людей від помислу гріха. 
 Вербна неділя  (тиждень перед Пасхою) є особливою, бо в цей день гуцули приносять освячену в церкві шутку- вербу, за звичаєм злегка вдаряють родичів і промовляють: " Я не б'ю, а шутка ті б'є- віднині за тиждень Великдень " або :" Не я б'ю, а б'єчка б'є - віднині за тиждень Великдень".
 Останній тиждень Великого Посту, який називається Страсна Седмиця, віруючі повинні прислухатися до страждань Господа, які пережив  Ісус Христос в людській подобі.
Крашанки і писанки -  це фарбовані яйця, які є символом зародження життя і продовження роду. Виготовлялися в останній тиждень Великого Посту. Крашанки - варені яйця, мальовані природними барвниками, призначені для вживання на великодньому столі. Писанками називаються сирі фарбовані яйця, призначені в основному для обрядових дій. В давнину гуцули їх не варили, щоб не вбивати живу силу зародка. Зараз люди не придають цьому великого значення, бо зустрічаються й дерев'яні або синтетичні крашені яйця.
Великий Четвер ( або Чистий Четвер) є теж особливим в духовній культурі  гуцулів, це день коли Ісус Христос разом з учнями в час Таємної Вечері розділив свою останню трапезу. Ввечері в церквах читаються 12 Євангелій про страждання Ісуса Христа.
 В Страсну (Велику) П'ятницю  вважається, що не можна нічого їсти, бо в цей скорботний день було розп'ято  Ісуса Христа, його зняли з хреста та загорнули в тканину, яка називає плащаниця. За звичаєм плащаницю виносять з вівтаря на середину церкви  у Велику П'ятницю, та потім виносять і обходять навколо церкви три рази.
У Велику Суботу відбувається особлива служба, яка поєднується з Вечірньою. А в ніч Воскресіння Христа правиться святкова Божественна Літургія. В опівночі настає найважливіший момент, коли священник звертається до віруючих такими словами: Христос Воскрес! , у відповідь: Воістину Воскрес! Тричі обходять церкву і потім відбувається освячення паски та інших великодніх страв.Тоді церква благословляє православних християн на вживання "скоромної" їжі (не пісної їжі).

                                         
                                                             Гуцульське весілля
За  давньою традицією Гуцульське весілля завжди було дуже яскравим і барвистим.
Перед весіллям обмінювали хлібом та старостам давали рушники, що було ознакою  укладання угоди про шлюб і першим кроком до приготування весілля.
Нареченого й наречену вдягали в нове вишиване гуцульське вбрання, прикрашали коней та колісниці. Молодих супроводжували дружби та дружки, старости, свати , куми. 
Весілля супроводжувалося багатством обрядових та народних пісень, ритуалів і дійств.
Радує те, що здавна до тепер збереглася традиція співіснування весільного обряду з релігійним. Мається на увазі вінчання в церкві. Ще заборонялося проводити весілля під час релігійних постів.

                                                          Проводи на полонину
Так, як гуцульські землі вважаються малородючими, здавна у нас гуцулів найбільш розвинутою є інша галузь господарської діяльності - тваринництво ( в основному скотарство і вівчарство). Влітку на полонинах пасуться вівці та корови , кози та коні. Адже не так легко, як здається, випасати худобу та оберігати її, наприклад від якихось непередбачених обставин. Це можуть бути напади вовка чи ведмедя або величезні вітри та бурі. Адже на полонині, де висота більш, як 1000 метрів над рівнем моря все може трапитися. Тому величезним святом для гуцулів вважається проводи худоби на полонину, які починаються десь в середині травня та аж до вересня (все залежить від погоди ).Гуцульські проводи на полонину відбувають майже у всіх великих гуцульських містах ( зокрема у районних центрах Гуцульщини).


                                           
                                                           Гуцульські фольклорно-етнографічні фестивалі

 Міжнародний Гуцульський фестиваль ( англ. - International Hutsul Festival)  проходить щорічно в містах Гуцульщини, починаючи з 1991 року.


I Міжнародний гуцульський фестиваль  відбувся 1991 року  в м. Верховина  Івано-Франківської області
 II Міжнародний гуцульський фестиваль - 1992 рік, м. Вижниця Чернівецька область
III Міжнародний гуцульський фестиваль був 1993 року в м. Рахів Закарпатської області
IV Міжнародний гуцульський фестиваль - 1994 рік, м. Верховина  Івано-Франківської області
V Міжнародний гуцульський фестиваль - 1995 рік, м. Путила (Чернівецька область)
VI Міжнародний гуцульський фестиваль - 1996 рік,  м. Яремча (Івано-Франківська область)
VII Міжнародний гуцульський фестиваль - 1997 рік,  м. Рахів (Закарпатська область)
VIII Міжнародний гуцульський фестиваль - 1998 рік, м. Косів (Івано-Франківська область)
IX Міжнародний гуцульський фестиваль - 1999 рік, м. Надвірна (Івано-Франківська область)
X Міжнародний гуцульський фестиваль - 22-24 вересня 2000 рік, Коломия (Івано-Франківська область)
XI Міжнародний гуцульський фестиваль - з 7 по 9 вересня 2001 року, м. Верховина (Івано-Франківська область)
XII Міжнародний гуцульський фестиваль - 27-29 вересня 2002 рік , м. Косів (Івано-Франківська область)
XIII Міжнародний гуцульський фестиваль - 2003 рік,  м. Вижниця (Чернівецька область)
XIV Міжнародний гуцульський фестиваль - 6-8 серпня 2004 рік, м. Путила (Чернівецька область)
XV Міжнародний гуцульський фестиваль - 2-4 вересня 2005 рік, м.  Рахів (Закарпатська область)
XVI Міжнародний гуцульський фестиваль - 25-27 серпня 2006 рік, м. Коломия (Івано-Франківська область)
XVII Міжнародний гуцульський фестиваль - 28-29 липня 2007 рік ,  м. Яремче (Івано-Франківська область)
XVIII Міжнародний гуцульський фестиваль - 30-31 серпня 2008 рік, м. Вижниця (Чернівецька область) - відмінено фестиваль через стихію 24-26 липня 2008 року.
XVIII Міжнародний гуцульський фестиваль -29-30 серпня 2009 року, м.  Вижниця  Чернівецької області
XIX Міжнародний гуцульський фестиваль - 27-28 серпня 2011, м. Косів (Івано-Франківська область)
 XМіжнародний гуцульський фестиваль - 21-23 вересня 2012 рік, м. Верховина Івано-Франківської області
 XXI Міжнародний гуцульський фестиваль - 6-8 вересня 2013 року в м. Путила Чернівецької області.
XXII Міжнародний гуцульський фестиваль - 11-13 вересня 2015 рік, м. Надвірна (Івано-Франківська область) 
                                                                                                                           Відео фестивалю